КРИСОВАТИЙ ІГОР ІВАНОВИЧ, 1992 р.н.

T97BArZklFc-1 

МОЛОДШИЙ СЕРЖАНТ 80-Ї ОКРЕМОЇ АЕРОМОБІЛЬНОЇ БРИГАДИ

ВИСОКОМОБІЛЬНИХ ДЕСАНТНИХ ВІЙСЬК

ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

НАГОРОДЖЕНИЙ ОРДЕНОМ

«ЗА МУЖНІСТЬ» ІІІ СТУПЕНЯ

(2014, ПОСМЕРТНО)

 

 

Народився 2 лютого 1992 року в м. Чернівці. Середню освіту здобув в Карапчівській загальноосвітній школі. Навчався у Чернівецькому вищому професійному училищі радіоелектроніки №15. Працював будівельником.

Ігор Крисоватий загинув 17 червня 2014 року разом з побратимами у бою з терористами в районі селища Металіст на околицях Луганська. Терористи атакували колону військовослужбовців із засідки.

Похований 22 червня 2014 року у м. Чернівці.

 

 

 

Спогади:

 

Сестра загиблого Марина розповіла, що Ігор Крисоватий був дуже життєрадісною людиною, любив життя і все, що його оточувало, був хорошим спортсменом. Зустрічався з дівчиною, мріяв з нею одружитися. Рідні відмовляли його йти до війська, але він твердо вирішив захищати свою державу.

 

- Директор Карапчівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Оксана Мамінчук пригадує, що випускник Бабинської ЗОШ І-ІІ ступенів Крисоватий Ігор Іванович навчався у їхній школі з 2007 по 2009 роки.

Цей період був не найкращим для учнівського та педагогічного колективів, адже саме в цей час тривала реконструкція шкільного приміщення. Учням та працівникам закладу було нелегко, коли в одному крилі будівлі здійснювалися будівельно-відновлювальні роботи, а в інших двох тривав навчально-виховний процес. Уроки проводилися під шум вантажівок та будівельної техніки, стукіт молотків.

Старшокласники часто надавали посильну допомогу при виконанні ремонтно-реконструктивних робіт.

«Спілкуючись між собою, вони висловлювали жаль, що мало часу навчатимуться у відремонтованій школі. Пам’ятаю репліку Ігоря: «Не прийдеться нам навчатись в оновленій школі, це не справедливо, правда. Але тут буде здобувати знання хтось інший, саме для них ми монтуємо нові парти».

Минуло декілька років. У світлих кабінетах за партами сидять інші хлопчики та дівчатка. А Ігоря не стало... Загинув за Щастя. Не тільки за місто у Луганській області, а й за щастя сучасних і прийдешніх поколінь українців.

Згадуючи Ігоря, тепер розумію, що, напевно, жити і творити для когось, заради когось і навіть померти за Україну було девізом його життя».

 

Вчитель фізичної культуриБабинської ЗОШ І-ІІ ст., де навчався Ігор, Микола Михайлович Тирон пригадує, що хлопець зарекомендував себе з хорошої сторони.

«Я навчав Ігоря до 9 класу. Він був надзвичайно талановитим та здібним хлопцем. Нахили до спорту помітив одразу. Ігор брав активну участь у змаганнях як шкільного так і районного рівнів. Був справжнім патріотом своєї справи».

Згадуючи про хлопця вчитель відзначає, що Ігор був надзвичайно турботливим, завжди всім допомагав.

Пригадує випадок, коли потрапив у лікарню.Ігор разом з класом прийшов йоговідвідати якраз напередодні змагань з волейболу. Даючи настанови, вчитель попросив Ігоря, який був капітаном команди, здобути хоча б друге місце. На що хлопець упевнено відповів: «Все буде добре, не переживайте».

Через 5 годин, вже після змагань, учні знову навідали вчителя. Коли Микола Михайлович поцікавився, який результат здобули його вихованці, капітан команди сказав: «Зайняли І місце. І дуже легко!». Так, Ігор Крисоватий двічі ставав чемпіоном області серед юнаків по волейболу.

Класний керівник Ігоря Крисоватого в Бабинській ЗОШ І-ІІ ступенів Іван Вержак пригадує, що Ігор прийшов у 5-ий клас 2002 року. 

«Я був класним керівником у нього до 9-го класу. Цей хлопчик був цікавим, жвавим, енергійним, він не міг довго сидіти на одному місці. Викладав я українську мову та літературу. Ігор любив літературу, особливо твори про війну, про її героїв. Але понад усе любив спорт, особливо футбол і волейбол, брав активну участь у шкільних, районних та обласних змаганнях, за що неодноразово нагороджувався грамотами.

Крім того, Ігор був добрим, слухняним, чуйним хлопчиком. Однокласники дуже любили його, поважали за його добру душу.

Особливо Ігор любив виховні заходи, які я проводив з класом, а саме «Збережімо свою любов для майбутніх коханих» до дня Валентина або останню виховну годину в 9–му класі на тему: «На порозі юності». Він брав активну участь в заходах, любив співати і танцювати, грати в різні ігри.

Я пишаюсь своїм учнем, але дуже шкодую, що його вже нема серед нас. Він назавжди залишиться в моєму серці та в серцях небайдужих людей. Він віддав своє життя за нас, за друзів, за майбутнє, за Україну. Шкода, що я більше не побачу його усмішки, але він буде жити завжди в наших серцях, бо Герої не вмирають».