Азбука безбар'єрності: Говоримо правильно
Попри те, що війна щодня множить травми українського суспільства, ми
вчимося поважати один одного незалежно від особливостей фізичного,
психічного чи ментального стану, національності, статі чи поглядів на життя.
Важливою складовою цих процесів є правила комунікації, що дозволяють
відокремлювати людину від її зовнішніх ознак, уникати у формулюваннях
некоректних узагальнень чи зайвого емоційного навантаження,
стигматизуючих або ж надміру метафоричних висловів.
Перше і головне правило: «спочатку має бути людина»: людина з інвалідністю,
людина з ДЦП, людина із синдромом Дауна, дівчина на інвалідному візку,
хлопець з милицми тощо. Якщо ми говоримо «інвалід», то по суті
знеособлюємо людину, зводимо її особистість до якоїсь однієї характеристики.
При цьому варто уникати переносних значень та метафор, бо вони викривляють
життєву ситуацію людини, приховують чи прикрашають її. «Люди дощу»,
«сонячні діти» — це евфемізми, а от «люди з розладом аутистичного спектра»,
«діти з синдромом Дауна» — коректна термінологія.
Не слід також використовувати емоційно забарвлені фрази та слова-
перебільшення. Між фразами «людина, яка користується колісним кріслом» і
«людина, прикута до візка» або «жертва домашнього насильства» чи
«постраждала від домашнього насильства» вочевидь є різниця.
Так само некоректні та неправдиві узагальнення на кшталт: «усі люди з
інвалідністю…», «кожна жінка…», «більшість людей старшого віку…», бо не
мають під собою жодних точних статистичних чи науково підтверджених
даних.
Така суспільна етика не з’явилася на порожньому місці, а є загальноприйнятою
нормою у сучасному цивілізованому світі, де Україна прагне посісти гідне
місце. Якщо вам важко одразу усвідомити суть цих вимог й почати
застосовувати їх у повсякденному житті, користуйтеся «Довідником
безбар'єрності», доступним за посиланням: https://bf.in.ua/rules/ .
Управління ДМС у
Чернівецькій області
